Дорогі друзі та добрі люди,

Мене звати Звонімір. Я з Хорватії, і я звертаюся до вас по допомогу в момент, коли у мене немає іншого вибору.

У 1991 році в моїй країні почалася жорстока війна. Я був задіяний як цивільна особа в рамках обов'язкової військової повинності, допомагаючи нашим оборонним зусиллям у будь-який спосіб, який я міг. У березні 1992 року я отримав важке поранення в коліно. У мене розвинувся остеомієліт і сепсис, і протягом декількох місяців моє життя висіло на волосині. Майже чотири місяці я перебував у легкій комі з постійною високою температурою. Завдяки кваліфікованим лікарям і Божому милосердю я вижив.

Але шлях до одужання був довгим і болісним. За ці роки я переніс кілька серйозних операцій, і врешті-решт мені імплантували протез колінного суглоба. Оскільки я більше не міг працювати, мене перевели на пенсію по інвалідності - надзвичайно низьку і недостатню для життя.

Пізніше мені довелося зробити ще одну операцію із заміни колінного суглоба, коли перший імплантат зносився. Ця операція була набагато складнішою, з ще більшою кількістю металу і важчим відновленням. Зараз ходити дуже важко. Ще одна операція очікується в найближчі рік-два, і мій загальний стан здоров'я серйозно погіршився.

Я ніколи не думав, що опинюся в такій ситуації, коли мені доведеться просити про допомогу. Нелегко писати ці слова, але правда така: мій дохід занадто малий, а основні витрати на життя (їжа, оренда, рахунки) перевищують мої можливості. Держава не надає належної підтримки цивільним жертвам війни, і я відчуваю, що про мене забули.

Я не прошу багато. Навіть невелика щомісячна пожертва, якщо це можливо, суттєво змінить моє життя. Все, що ви дасте, допоможе мені покрити витрати на ліки, їжу та електроенергію. Я дякую вам від щирого серця за те, що ви хоча б прочитали мою історію.

Нехай Бог благословить вас.

З вдячністю,

Звонімір